Невелике фермерське господарство «Весна-2012» розкинулося неподалік від Конотопа. Ось уже чотири роки тут, в селі Кузьки, вирощує смородину родина Олександра Лугового. Про те, які ризики стоять сьогодні перед фермерами-ягідниками Конотопщини, а також про те, чому смородинова плантація стала місцем його духовного відновлення, розповість власник ферми.
«Місце, де я відновлюю свою енергію»
— Про те, що буду колись займатися вирощуванням ягід, ніколи навіть не думав. Це було мрією мого старшого сина. Він винайняв в оренду невеликий шматок землі у селі Кузьки й у 2016-му посадив там смородину. Після того, як син помер, я вирішив продовжити його справу. До роботи на фермі долучилися й інші члени великої родини. Це наш маленький сімейний бізнес. А точніше – справа, яка ще більше об’єднує і зміцнює нашу дружню родину. Навіть втому не відчуваємо, коли всі разом. І справа рухається швидше, і веселіше.
Ягідна ферма – це моє іntermezzo. Пам’ятаєте твір Михайла Коцюбинського, де головний герой тікає з міста і серед природи відновлює свої духовні сили? Я теж відпочиваю тут душею. Найбільше люблю процес збору врожаю. Із задоволенням працюю на комбайні. Власного поки що немає – позичаю в друзів, але вже запланував, що наступного року куплю власний.
Вручну тричі пропололи сімнадцять з половиною гектарів землі
— Перші два роки ми добросовісно працювали над тим, щоб смородина добре вкорінилася, набрала силу. Тепер її черга працювати на врожай. Пам’ятаю, як у перший рік після посадки ми вручну пропололи тричі 17,5 гектарів. То було нелегко! Поливали теж в ручному режимі — на автомобіль встановлювали бочки та їздили плантацією. Зараз уже цього не робимо. Рослини достатньо зміцніли.
Перші роботи на фермі розпочинаємо в кінці лютого. Робимо обрізку кущів, старих пагонів. Трохи пізніше, на початку весни, косимо міжряддя. Паралельно проводимо профілактичні заходи у боротьбі зі шкідниками та хворобами – це потрібно робити після виходу з зими. Дві обробки для цього достатньо.
Удобрюємо мікроелементами в незначній кількості – для підтримання родючості кущів. Снігу й дощів минулого року майже не було, тож потрібно допомогти рослинам пережити стрес. Загалом хімію якщо й використовуємо, то в дуже незначній кількості. Ягоди – це ж вітаміни. У них не повинен зашкалювати вміст нітратів чи ще якихось шкідливих для здоров’я речовин. Вирощую, як для себе. З однієї плантації і продаємо, й самі смакуємо.
Не завжди весь урожай вдається реалізувати
Вирощуємо три сорти чорної смородини – по 5 гектарів кожного виду. Першим починає плодоносити ранній Тісель, далі — середній Тібен, наостанок — пізній Бен Тиран. Маємо також два з половиною гектари порічки. Перший врожай зібрали торік – близько 50 тонн ягід. Але якісно реалізувати його не вдалося. Ринок смородини у 2019-му був переповнений, пропозиція перевищувала попит. Щоб ягоди не пропали, вимушені були наприкінці сезону збувати їх за мінімальною ціною під заморожування.
Цьогоріч врожайність мала бути більшою, але завадили погодні умови – весна була затяжною й холодною. Тож зібрали всього 30 тонн. З продажем, правда, було краще, ніж торік. Купували, хто скільки: від пів тони до 2 тонн. Здебільшого з інших міст України: Харкова, Києва, Кривого Рогу, Херсону, Запоріжжя. З плантації ми відвантажували товар ящиками прямо в автомобілі покупців. На ринку свою продукцію не продавали, працювали з оптовими покупцями. Але якщо хтось приходив із місцевих і просив продати два кілограми, теж не відмовляли.
«Робота в респіраторах і окулярах для нас – звична справа»
Збирали врожай за допомогою комбайна. Основну роботу виконували члени нашої родини – це 15 людей. Додатково наймали на роботу трактористів, водіїв. Працевлаштування – офіційне, сплачуємо податки.
На час жорсткого карантину на фермі працювали по одній-дві людини. У квітні якраз обприскували кущі від шкідників. Звикли працювати на відстані, в респіраторах, окулярах і рукавичках. Так було ще до карантину, тож особливих змін після запровадження обмежень не відчули.
«Хотілося б, щоб ягоди з Конотопщини були на ринку протягом усього року»
Потреба області в ягідній продукції власного виробництва забезпечена лише на третину. Такими є дані департаменту агропромислового розвитку Сумщини. Хотілося б, щоб ягоди з Конотопщини були на ринку протягом усього року, а не лише в сезон. Крім мене, на Конотопщині ягідництвом займаються ще четверо людей. Усі вони схильні до думки, щоб побудувати переробну станцію і виготовляти з ягід різноманітні джеми, пастилу, желе та інше.
Ще один варіант – організувати пункт заморожування ягід. Для цього не потрібно нічого будувати. Можна використовувати вже готове приміщення, лише поставити в ньому холодильні установки й обробити стіни приміщення ізоляційними матеріалами. Переробка й заморозка дасть можливість забезпечувати потребу покупців у свіжій та переробленій ягоді цілий рік, а не лише в сезон. Самим фермерам це додасть упевненості в завтрашньому дні, не треба буде переживати, що врожай пропаде чи його доведеться продавати за найнижчою ціною. Тож плануємо об’єднати зусилля та вирішити спільно цю проблему. Сподіваємось також і на підтримку нового очільника Сумщини. Роман Грищенко нещодавно відвідав підприємство «Весна-Агро» та, вивчивши питання, що турбує ягідників нашої місцевості, пообіцяв допомогти залучити гроші з обласного бюджету.
Коли я починав, навіть не уявляв, що з цього вийде. А тепер планую розширювати потужності ферми. Вирощувати смородину виявилося цікаво. Я постійно дізнаюся про неї щось нове. Наприклад, ви знали, що раніше смородину вирощували лише на території монастирів? Або що вітаміну С в цій ягоді більше, ніж у лимоні? Тож навіщо шукати вітаміни в заморських фруктах, якщо є своя – рідна, корисна й доступніша за ціною смородина?