Ніч Конституції. Мороз і Кучма вносять останні правки. Фото «Укрінформ»
Сьогодні виповнюється 24 роки української Конституції. Вона була прийнята під час президентства Леоніда Кучми в 1996 році і замінила собою конституцію УРСР.
За цей час її встигли шість разів переписати. Причому жодного разу зміни не торкалися поліпшення життя людей, передачі їм додаткових соцгарантій або прав. Це були в основному поточні політичні акції, які проводилися для зміцнення своєї влади – або ослаблення опонентів, або просто заради піару (як закріплення курсу в НАТО напередодні виборів президента).
На підході – ще кілька змін до Конституції, ініційовані вже новою владою. З них найближче до прийняття чотири законопроекти. Які в общем-то також не надто епохальні в розрізі інтересів більшості українців.
При цьому за період дії Конституції містяться в ній норми, що стосуються безпосередньо населення – ігнорувалися владою на рівні законів і управлінської практікі.Так, наприклад, медична реформа, запущена в Україні, передбачає скасування безкоштовних медпослуг і скорочення кількості лікарень. Що явно суперечить статті 49 Конституції.
А статус російської мови, закріплений статтею 10, відверто порушується законом про тотальну українізацію, прийнятому при Порошенко, і законом про повну загальну середню освіту, підписаному Зеленським.
«Країна» згадала, як в Україні міняли Конституцію і що хочуть з нею зробити в майбутньому.
2000-й рік. Перша спроба
Змінити Основний закон президент Леонід Кучма намагався ще в 2000-му році. Він оголосив консультативний референдум, на якому зробив кілька пропозицій:
ввести двопалатний парламент (як в Росії),
дати президенту право розпуску парламенту, якщо Рада блокує прийняття бюджету або за місяць не може сформувати більшість,
знизити число депутатів до 300 і позбавити їх імунітету.
Населення підтримало всі ініціативи Кучми, проте результати референдуму так враховані і не були – Рада їх не затверджувала ні в 2000-му році, ні в 2008-му, коли Конституційний суд вирішив, що волевиявлення народу України є обов’язковим для подальшої імплементації парламентом.
Потім частина цих ініцітів реанімує вже інший президент і тільки через 20 років.
Але повернемося до першій спробі поміняти Основний закон. Вона була викликана бажанням Кучми більш щільно контролювати парламент. Тому що Конституція 1996 року, хоч і затвердила президентську форму правління, але все ж таки залишила парламенту чимало повноважень та незалежності, що і призводило до постійних конфліктів з президентом.
Кучма робив чималі зусилля для того, щоб Рада все-таки погодилася імплементувати результати референдума.Однако всіх зусиль пішли прахом після скандалу з убивством Георгія Гонгадзе. У країні почалися акції протесту «Україна без Кучми» і президенту стало вже не до Конституції.
2004-й рік. Конституційна реформа
Більш вдалою спробою Кучми стала зміна Конституції в 2004 році. Не виключено, що це допомогло уникнути громадянської війни в країні, яка могла спалахнути в період президентських виборів.
Реформа Конституції стала головним елементом компромісу, досягнутого сторонами під час «Помаранчевої революції», коли країна розділилася на два протиборчі табори – за «біло-синіх» Януковича і «помаранчевих» Ющенко.
На той момент Янукович формально переміг у другому турі президентських виборів. Але команда Ющенка вимагала переголосування (так званий «третій тур»). І відповідне рішення прийняв Верховний суд.Но ситуація була все одно сильно напруженою. Південно-східні регіони давали зрозуміти, що можуть і не визнати «третій тур».
Однією з умов згоди влади на дубль другого туру була реформа Конституції, яка б згодом зменшила владу президента. Вже тоді було зрозуміло, що їм за результатами переголосування гарантовано ставав би Ющенко, який на той час отримав широку підтримку Заходу і контролював вулицю.
З іншого боку регіонали погрожували бунтом на південно-східних територіях, в кінці листопада вже відбувся знаменитий з’їзд в Сєвєродонецьку, де заявлено про непокору Києву. Тобто потрібно було компромісне рішення, яке дозволило б урівноважити перемогу Ющенка гарантіями політичного майбутнього для його опонентів.
8 грудня 2004 року Верховна Рада проголосувала за зміни, які передбачали урізання повноважень президента в справі формування уряду. Правда, починаючи з 2006 року – тобто після наступних парламентських виборов.Вот основний список змін:
Тривалість скликання Ради збільшувалася з 4 до 5 років,
З’являлося поняття коаліції фракцій – то, що Кучма намагався впровадити ще в 2000-му році – в розмірі мінімум 226 голосів,
Кабмін і міністрів призначав і знімав парламент, а не президент (він пропонував Раді кандидатури тільки глав МЗС і Міноборони),
Президент же отримував право розпустити Раду, якщо та через місяць після першого засідання не змогла сформувати правлячу більшість,
Також за главою держави залишалося право призначати голів районів і областей (Кучма пропонував цю норму викреслити, але Ющенко вимагав її залишити, з чим в результаті погодилися, хоча це і породжувало двовладдя по лінії Кабміну і президента).
Таким чином Україна перетворювалася на парламентсько-президентську республіку. При цьому у Ющенка залишалися суттєві політичні повноваження і фора в один рік. Питання було тільки в тому, як він цією можливістю скористається.
Як виявилося – ніяк. Уже в 2006 році вибори в Раду виграла Партія регіонів, друге місце зайняла ворожа Ющенко «Батьківщина», а його «Наша Україна» отримала тільки третє місце.
Конституційна реформа 2004 року, посиливши Раду, посилила і прем’єра, заклавши конфлікт по лінії Кабміну та Банкової. У цих безплідних міжусобицях і пройшло президентство Ющенка – після виборів 2006 року спочатку з прем’єром Януковичем, потім, після розпуску «регіональної» Ради і перевиборів в 2007 році – з Тимошенко. Що і зумовило крах третього президента України – крім його особистих слабких якостей як управлінця і ангажованою націоналістичної позіціі.2010 – 2014. Скасування і повернення реформи
Після перемоги Януковича на президентських виборах 2010 року він скасував всю реформу через Конституційний суд, що в підсумку навіть не проводилося через Раду – і повернув собі повноваження Кучми по керівництву країною. Тобто право на формування уряду.
Запит в КС направили 252 депутата з «регіоналів» і союзних їм фракцій. Після схвалення в суді опозиція в особі Тимошенко заявила про антиконституційний переворот, але протиставити нічого не змогла.
А після перемоги в Україні другого Майдану, вже поставлена під контроль опозиції Рада повернула реформу-2004. Це сталося в 21 лютого 2014 року. Підписав закон на наступний день спікер Ради Олександр Турчинов. І вже 23 лютого документ був опублікований – тобто вступив в силу.
Щодо законності всього цього були питання. Адже під законом потрібна була підпис чинного на той момент президента Віктора Януковича, якої не було. Документ міг вважатися прийнятим, якщо глава держави не повернув його з правками протягом 15 днів. Тобто до 8 березня 2014 года.Чтоби обійти цей момент, в день скасування реформи Рада прийняла заяву про самоусунення Януковича від президентських повноважень, призначила в.о. президента Турчинова і оголосила перевибори на травень. Хоча Янукович в той момент знаходився на території країни, в Харкові. І в законному порядку з посади усунутий не був.
Але це питання вже до майбутніх юридичним розглядів (і не виключено, що реформу знову скасують – вже під законним приводом порушення всіх мислимих процедур постмайданної Радою).
2015-й рік. Спроба внести особливий статус Донбасу
Влітку 2015 року президент Петро Порошенко вніс законопроект, який змінює конституцію в частині децентралізації. Головним каменем спотикання став пункт 18 перехідних положень – про те, що особливий статус ОРДЛО регулюється окремим законом.
Це був прийнятий на той час закон про особливий статус Донбасу, який дає регіону фактичну автономію в складі України – зі своєю поліцією, судами, культурно-мовною політикою.
Децентралізація була тільки приводом – головним було питання Донбасу, рішення якого вимагали від Порошенка в Європі після підписання друге Мінських угод.
Це був компромісний варіант – адже по букві Мінська-2, в конституцію треба було вносити сам статус у всіх подробицях, а не відсилання на закон, який можна змінювати потім як завгодно.
31 серпня закон прийняли в першому читанні під виття сирен і блокування трибуни з боку ряду фракцій. Під Радою йшли зіткнення націоналістів і поліції, в результаті вибуху гранати загинули чотири нацгвардейца.
Друге читання було намічено на 2016 рік, але так і не відбулося. Не можна виключати, що трагічні події під час першого читання були організовані спеціально, щоб показати Заходу неможливість закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції – навіть в такому урізаному вигляді.
І дійсно, з тих пір друге читання так і не відбулося. Правда, Конституційний суд залишив невелику лазівку – він видав трактування норми про те, що зміни до Конституції в другому читанні вносяться на наступній сесії Верховної Ради. КСУ вирішив, що «наступна сесія» – це будь-яка інша сесія, а не саме та, яка слідує за сесією, на якій зміни прийняли в першому читанні.
Тобто, теоретично, проголосувати за них можна і зараз. Але ніхто цього робити не поспішає.
Новий глава держави Володимир Зеленський прямо заявив, що вносити особливий статус в Основний закон не стане.
2016 й. Судова реформа Порошенко
У червні 2016 року Верховна Рада прийняла ряд змін до Конституції щодо судів і, разом з ними, закон про судоустрій і статус судей.По ним посилювалася роль Вищої ради правосуддя, створювалася Вища кваліфікаційна комісія суддів, ліквідовувалися окремі вищі касаційні суди, а їх повноваження передавалися Верховному суду.
Ці зміни несли двояку мету. З одного боку – відзвітувати перед Заходом про реформи і отримати під це кредити і грантову допомогу. З іншого боку – встановити контроль команди Порошенко над судовою системою через розстановку своїх кадрових в нових судових органів.
Останнє завдання була частково вирішена. Під контроль Банкової і її дивляться перейшов і Вища рада правосуддя і ВККС. Однак ця ж реформа породила і тотальний безлад у судовій системі, що не дозволило Порошенко її повністю контролювати. Хаос прожолжается і зараз. У судах величезний дефіцит кадрів і завантаженість. Справи фактично не розглядаються роками. Для українців, таким чином, різко ускладнився доступ до правосуддя, а корупція процвітає ще дужче.
2019 й. Закріплення курсу на ЄС і НАТО
У лютому 2019 року Верховна Рада за поданням Порошенко скасувала фактичний позаблоковий статус України і записала до Конституції прагнення в НАТО, а також Евросоюз.Депутати постановили:
Віднести до повноважень Верховної Ради (стаття 85 Конституції) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики держави, реалізацію його стратегічного курсу на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.
Визначити президента України (стаття 102 Конституції) гарантом реалізації стратегічного курсу країни на набуття повноправного членства в ЄС і НАТО;
Віднести до повноважень Кабінету міністрів (стаття 116) реалізацію стратегічного курсу України на членство в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі.
Виключити з перехідних положень обґрунтування для розміщення Чорноморського флоту РФ в Криму;
Внести в преамбулу новелу про «підтвердження європейської ідентичності українського народу і незворотності європейського і євроатлантичного курсу України».
Цікаво, що законодавці не передбачили проведення референдуму з питання хоча б НАТО, хоча він є як і раніше дискусійним в нашій країні.
Ця зміна Конституції було передвиборним піаром Петра Порошенка, який на той час остаточно визначився, що він президент не всієї України, а тільки її західної частини.
За фактом же нові статті Конституції ніяк не наближає країну до Альянсу. Нас туди не приймають через територіальних суперечок і війни на Донбасі. А також через позицію країн Європи, які не бажають ще одного конфлікту з РФ на території Украіни.С іншого боку, курс на ЄС і НАТО в Конституції сковує руки владі України, на той випадок, якщо вони б захотіли припинити рух в Північно-Атлантичний альянс і взагалі змінити курс країни в бік нейтралітету між Заходом і Росією. І в цьому сенсі дії Порошенко схвалення на Заході знайшли.
2019 й. Зняли недоторканність з депутатів
Те, що Леонід Кучма пропонував майже 20 років тому, відбулося вже при Володимир Зеленський – восени Рада скасувала депутатський імунітет, який записаний в конституції.
Це була реанімація законопроекту, прийнятого ще при Порошенко і подавалося як гігантське завоювання демократії. Однак з моменту фактичного скасування імунітету посилання – 1 січня 2020 року – жоден чинний депутат за гратами не опинився.
Не так багато вручається і підозр. З найбільш гучних – це «підозра» Порошенко у справі про незаконне призначення заступника голови служби зовнішньої розвідки Сергія Семочко. За яким влада навіть не змогла обрати колишньому гаранту міру пресеченія.Еслі підводити підсумок – то конституцію України за весь час її існування змінювали п’ять разів.
На майбутнє у нового українського президента багато ідей, але вони поки чекають своєї години. А за деякими з них негативний вердикт вже виніс Конституційний суд.
Що заборонив Конституційний суд. КСУ заблокував три законопроекти Зеленського.
Суд не дозволив Зеленському залишити за собою право призначати і звільняти директора НАБУ і ДБР.
КС визнав неконституційним законопроект про позбавлення депутатів мандата за кнопкодавство або прогули.
Чи не пройшла конституційну Феміду ідея створити інститут уповноважених Верховної Ради – таких собі «смотрящих» від парламенту в різних сферах.
За крок від прийняття. Близькі до утвердження виявилося кілька конституційних ініціатив Зеленського.
Законопроект про скасування адвокатської монополії, який отримав позитивний вердикт КС і вже прийнятий в першому читанні.
Те ж саме – прийнятий в першому читанні і схвалений в суді – документ про створення допоміжних консультативних органів парламенту.
Один з найбільш важливих законопроектів – це вже схвалений Конституційним судом і прийнятий в першому читанні перехід на пропорційну систему виборів (без мажоритарки)