Коли виникає необхідність ділити спадщину, скандали неминучі. У цьому переконався глуховчанін Ігор Тихонов. Ситуація, в якій він опинився – яскравий приклад того, як майно в центрі міста може стати серйозною причиною виникнення проблем.
Обурливий епізод «паювання» квартири демонструє, хто із спадкоємців зберігає людське обличчя, а хто його безповоротно втрачає, показує, хто є друг і на кого можна покластися в пошуку справедливості.
Центр міста. На другому поверсі п’ятиповерхівки в скромній двокімнатній квартирі колись проживала цілком звичайна сім’я: батько – Тихонов Юрій Борисович, працював учителем математики в ЗОШ №3, його дружина – Тихонова Белла Львівна, викладала англійську мову в ЗОШ №2, а так само їх син Ігор. Проблеми зі здоров’ям не заважали синові педагогів гратися з дворовими приятелями – він добродушний і нешкідливий. А сьогодні друзі дитинства всіляко підтримують Ігоря. Мешканці будинку встали на його сторону, спостерігаючи цинічна поведінка другого «спадкоємця», який мав намір забрати у інваліда дитинства житло. “Хто він, другий претендент? “- запитає читач.
Після смерті Бели Львівни, господар квартири, Юрій Борисович, привів в будинок нову дружину. Інтелігентна жінка в капелюшку – такий її запам’ятали сусіди, мала двох синів від попереднього шлюбу. Один з них – Ростислав, був частим гостем в будинку, але допомагати людям похилого віку не поспішав.
Коли Юрій Борисович занедужав, Ігор до останніх днів життя батька доглядав за ним. Після смерті рідної людини не залишив і мачуху. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, чоловік влаштувався вантажником на ринок, щоб прогодувати і себе, і її. Жінка ж свою пенсію віддавала рідного сина і гасила його кредити.
А тим часом Ігор задумався над тим, щоб влаштувати особисте життя. Поїхав в Конотоп, одружився. Ростислав, маючи за плечима три невдалі шлюби, уникаючи аліментів, скористався його відсутністю і перебрався до матері, хоча у жінки було власне житло. Три роки тому і вона почила духом мертвих. Постоялець продовжив жити в квартирі, за комунальні послуги не платив, а в наслідку вирішив привласнити житло собі.
Днями Ігор повернувся до Глухова, щоб вступити в права спадщини. І ось тут-то почалися проблеми. Всю меблі з квартири Ростислав виніс, а на двері повісив замок. По приїзду Ігорю довелося ночувати на вокзалі. Зведений брат не збирався прощатися з майном, “непроханого гостя” обізвав бомжем і злодієм, викликавши поліцію. Сам не маючи прав на квартиру, самозваний власник рекомендував Ігорю подавати в суд. У свою відсутність велів приятелеві «стежити за порядком», не пускаючи нікого в житло.
Так, двоє чоловіків вирішили вижити з квартири законного спадкоємця. Благо, світ не без добрих людей. Всі ті ж дворові друзі, старожили-сусіди на чолі зі старшим будинку Олександр Безкоровайний не захотіли мовчки спостерігати за беззаконням і встали на сторону Ігоря. Вони зібрали кошти, щоб допомогти йому оформити всі необхідні документи на нерухомість, неодноразово вступали в перепалку з Ростиславом, всіляко захищаючи одного-інваліда. +
А поки готуються документи, Ігор тулиться в напівпорожній кімнаті, спить на підлозі. Друга кімната замкнена на замок. Що ховається за її дверима – не відомо.
