Сьогодні для виїзду на загрозу Covid-19 лікарю чи фельдшеру «швидкої» необхідно повністю одягнути засоби індивідуального захисту – костюм, бахіли, шапочку, респіратор, окуляри. Ще є захисний екран і кілька пар рукавичок. Про свою роботу та випадки з практики розповідає фельдшерка Конотопської станції екстреної медичної допомоги Анна Малюх.
Працюю тільки на «швидкій»
— Коли я закінчувала Конотопське медичне училище, ще існували цільові направлення. Кожен, хто навчався за бюджетні кошти, повинен був відпрацювати там, куди його скерують після навчання. Отримала направлення в Буринь. Був варіант потрапити до Великої Писарівки, але слізно благала комісію знайти що-небудь ближче до Конотопа, і в підсумку отримала Буринь.
Відпрацювала в Бурині на «швидкій» два роки й перевелася до Конотопа. Тут вже зіграв роль «домашній» фактор — я конотопчанка, мені зручно в рідному місті. До того ж не потрібно ні винаймати житло, ні добиратися до роботи в інше місто. І вже три роки я працюю тут.
Цікаво порівняти роботу в Бурині та Конотопі. З одного боку – та ж посада, ті ж машини, те ж устаткування. Різниця в навантаженні. Працювати в Конотопі важче і ця різниця досить відчутна. Водночас у Конотопі працювати цікавіше.
Фельдшер з лікарем чи без нього
— Графік роботи тут непостійний. Це тому, що більшість з нас працює на півтори ставки або ставку із чвертю. Тут спрацьовує два фактори: брак працівників і бажання самого працівника заробити більше грошей.
Фахівців бракує, особливо лікарів. З фельдшерами ситуація краща, а ось лікарів не вистачає. Тому п’ять бригад Конотопської станції дещо нерівноцінні – одна працює з лікарем та фельдшером, решта – лише з фельдшером. І фельдшери виїжджають на виклики удвох з водієм.
До якого хворого їхати лікарю та фельдшеру, до якого – лише фельдшеру, залежить від диспетчера. Якщо диспетчер отримує виклик і бачить, що ситуація з хворим досить серйозна, цей виклик дістається бригаді, де є лікар. Але бувають випадки, коли ця бригада вже виїхала на виклик. Тоді вибору немає – їхати фельдшеру. Іноді трапляється, що в останньому випадку на виклик їде два фельдшери. Але не завжди.
Запам’ятовуються лише деякі випадки. Зокрема, масова дорожньо-транспортна пригода, яка трапилась у Бахмацькому районі кілька місяців тому. Ніколи подібної аварії я не бачила. Не вистачало медиків, тому запросили допомоги в усіх, хто перебував на більш-менш близькій відстані. Зокрема й у Конотопа, хоча це взагалі навіть інша область. Постраждалих, які були в найтяжчому стані, вже забрали до нашого приїзду. Проте й ми без роботи не залишилися. Загалом тоді постраждало близько тридцяти людей.
Інший пам’ятний випадок трапився на початку моєї медичної кар’єри, працювала я десь із пів року. Це трапилось у Бурині. Ступні ніг чоловіка потрапили до косарки. Довелося ампутувати, оскільки ступні були розтрощені повністю. Також запам’ятався випадок на виїзді з Конотопа в бік Вирівки, коли вісімнадцятирічний хлопець потрапив під потяг. Теж залишився з інвалідністю.
Неодноразово доводилося бачити летальні наслідки. Як до нашого приїзду, так і на моїх очах
Траплялося таке, що приїжджаєш і бачиш, що людина вже залишає цей світ і нічим зарадити вже не можна. Причини тому різні – травма, несумісна з життям, кардіологічна патологія та ін. Трапляється, що пізно викликають швидку допомогу.
Емоції бувають різні
— Часом емоції родичів спрямовані на бригаду «швидкої». Я ніколи не ображаюся на подібні прояви. Розумію, що у подібній ситуації все вихлюпується на тих, хто поряд, хто нібито міг щось зробити, але не зробив. Чи зробив не повністю. На здоровий глузд і розважливість розраховувати не доводиться. Розуміння невідворотного прийде пізніше, але у перші хвилини доводиться почути багато звинувачень. Я це розумію і не ображаюся. Підтвердження цього – після перших емоцій жодної серйозної скарги на мою адресу не було. А ось подяки були. Телефонували на «гарячу лінію», телефонували на 103 і дякували.
Одна бабуся прийшла на станцію пригостити рятівників домашнім печивом. Я її чоловіка відвозила до кардіології
Навесні почалася масова паніка людей. Доводилося чути звернення: «Допоможіть! У мене коронавірус!» Запитували, чи є у нас апарати штучної вентиляції легень. І багато чого схожого. Люди не розуміють, що для виїзду на загрозу Covid-19 лікарю чи фельдшеру необхідно повністю одягнути засоби індивідуального захисту – костюм, бахіли, шапочку, респіратор, окуляри. Ще є захисний екран і кілька пар рукавичок. Це таке «задоволення», що при тривалому перебуванні в цьому комплекті можна отримати тепловий удар.
Але деякі хворі цього не розуміють. Зокрема, сьогодні був випадок. Виклик, хворий з температурою. Фельдшерка одягнулася як на загрозу Covid-19. Приїхала і почула: «У мене була температура два дні тому. Сьогодні слабкість у всьому тілі. Я взагалі-то хворію на цукровий діабет. Інсулін уколола, а не поїла». Що можна сказати?
Що ще змінив коронавірус – я почала дивитися на людей з іншого боку. Вони або сміються, коли бачать медика, одягнутого в захисний костюм: «Дивіться, інопланетянин!» Або викликають «швидку», не думаючи про лікаря чи фельдшера. Тобто ситуація змінилась, працювати стало важче.
Все буде добре
— Останнім часом колектив Конотопської станції екстреної (швидкої) допомоги значно оновився. Важко сказати, з чим це пов’язано. Можливо, зі швидким впровадженням нових технічних засобів (комп’ютери, електрокардіографи, смартфони, інфузомаски), можливо, зі збільшенням навантаження чи якимось іншими чинниками. Проте безперечно одне – колектив значно помолодшав.
Я на власній зміні вже вважаюся бабусею
Можливо, молодим працювати й легше. У тому сенсі, що останнім часом змінюється не тільки технічне оснащення. Змінюються правила оформлення документів, до паперової версії додається електронна, доводиться передавати інформацію на обласну станцію. Коли приходить після медучилища «стерильний» фахівець, йому простіше навчитися всьому цьому «з нуля», ніж досвідченому переучуватися робити все по-іншому. Тому це вселяє надію, що завтрашній день нашої станції буде кращим, ніж сьогоднішній.