У житті кожної людини бувають складні обставини, коли без допомоги інших ніяк не обійтися. Підставити плече можуть рідні, близькі, друзі, а то і зовсім сторонні люди. Іноді навіть чужі виявляють милосердя до тих, хто, сам не бажаючи допомогти собі, виявився на узбіччі життя.
Приклад тому – історія 55-річної сумчанки Наталії Чемерис, яка майже два тижні прожила під стінами Сумської ЦМЛ, поки через суспільний резонанс її не госпіталізовували в терапевтичне відділення. Варто нагадати, що жінка була без документів, самостійно не пересувалася через токсичної полінейропатії нижніх кінцівок (результат зловживання алкоголем), вела асоціальний спосіб життя. До лікарні її доставили по швидкій – підібрали на пр. Шевченка. Там пацієнтку відмили, переодягли, але показань для госпіталізації не було – патологічний процес набув незворотного характеру, а трофічні рани на ногах, як порахували в лікарні, можна лікувати в амбулаторних умовах. Медустанову зв’язалося з поліцією для з’ясування особи жінки. Поліцейські її забирали, відвозили в Центр реінтеграції бездомних, але жінка якимось чином знову поверталася під стіни ЦМЛ, поки її таки не поклали в стаціонар. З’ясувалося, що у Наталії в Сумах є батько, рідня і навіть житло. Немає лише документів, що підтверджують особу. Але близькі родичі не хочуть нею займатися! Що робити в такій ситуації? Не може ж нездоровий і, по суті, нікому не потрібна людина постійно перебувати в медустанові?
Поки Наталя лежала в терапії, керівництво підготувало офіційне звернення на ім’я керівника міської Нацполіціі – з проханням встановити особу жінки, місце реєстрації, проживання та вирішити питання з її можливим перекладом в соціальну установу, де їй був би забезпечений догляд. Також листи були відправлені в управління соцзахисту, міський відділ охорони здоров’я. Чим все закінчилося?
– Ми їй підлікували рани, купили одяг і лікарняним транспортом відвезли в «Будинок милосердя», що на Баранівці, – розповідає заступник директора з медичної частини ЦМЛ Світлана Крячко. – До виписки з нами зв’язалися представники цієї організації, які погодилися її до себе забрати. За Наталею потрібен постійний догляд – адже вона самостійно ходити не може, навіть за допомогою палички. В день відправки до неї приходив представник Центру реінтеграції бездомних з питання відновлення документів. Сподіваюся, що життя Наталії змінилася на краще.
Однак, як з’ясувалося, події отримали несподіваний оборот. Коли вирішили дізнатися в Центрі реінтеграції бездомних (вул. Робоче селище, 14), чи вдалося жінці оформити паспорт, то від директора установи Андрія Гмирі почули:
– В ЦМЛ нам повідомили, куди забрали жінку. Після цього буквально через пару днів до нас прийшли представники цієї організації – з вимогою, щоб ми помістили Наталю в наш центр. Ми їм роз’яснили, чому не можемо її взяти до себе. На це є кілька причин. По-перше, вона неходячіх, а в нашій установі підопічний повинен сам за собою доглядати. Центр надає послугу ночівлі – в 8 ранку людина повинна залишити приміщення і повернутися ввечері. У нас немає харчування (максимум – чай і хліб), медобслуговування, ліків. Тільки на час карантину люди перебували в центрі цілодобово, місто виділяло кошти на триразове харчування. А для догляду за лежачими повинен бути цілодобовий пост, у нас же тільки дві медсестри, які займаються обробкою від вошей, корости, при необхідності лікування – направляють в 4-у міськлікарню (за територіальним принципом).
По-друге, Наталя не бездомна. Вона повноправна господиня 1/2 частини двокімнатної квартири в Сумах, де і прописана. Згідно з Положенням про центр, ми надаємо послуги бездомним людям, які досягли 18 років, і людям без громадянства, які постійно на законних підставах після втрати прав на житло проживають на території України. Так як Наталя Чемерис не є бездомним людиною, оскільки має власне житло (співвласник квартири), права отримувати соціальні послуги в центрі вона не має.
Поряд з цим, за словами профільного заступника мера Олени Дмитрівська, питання повернення Наталії в сім’ю опрацьовувався з її батьком Миколою Івановичем (у нього також права на 1/2 квартири), який категорично проти повернення дочки через її аморального способу життя (жінка постійно зловживала спиртним, здійснювала крадіжки, виганяла з квартири родичів). А в інтернат жінку влаштувати поки немає можливості – вона є особою працездатного віку і не має інвалідності.
В будинок-інтернат на державне утримання приймаються літні люди, які досягли пенсійного віку, інваліди I і II груп старше 18 років, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування і медичної допомоги – не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом, – уточнила заступник мера. – При наявності вільних місць можуть прийматися люди, які мають працездатних дітей або родичів, які зобов’язані їх утримувати – за умови 100% -ного відшкодування інтернату витрат на їх утримання. Як виняток – в інтернаті можуть проживати люди похилого віку та інваліди, у яких є працездатні діти або родичі, зобов’язані їх утримувати, якщо вони з об’єктивних причин не можуть цього робити. По кожному окремому випадку – на підставі підтвердних документів – рішення приймає колегія департаменту соцзахисту Сумської ОДА. З огляду на те, що Наталя Чемерис відноситься до маломобільних групі населення і має захворювання опорно-рухового апарату, в разі встановлення їй I групи інвалідності, а також з її згоди її можна направити в інтернат на безкоштовній основі. Але їй потрібно відновити документи (в Міграційної служби є її картка), пройти комісію для інвалідності, що в подальшому дозволить їй отримувати пенсію по інвалідності. Цим потрібно займатися, а родичі від неї відмовляються. Будемо шукати вихід, як їй допомогти.
Однак, як виявилося, Наталії Чемерис вже немає в Сумах – її відвезли в кролевецький «Будинок милосердя». Чому так сталося – розповів керівник громадської організації Артем Товмасян. «Ніякої конкретної домовленості з лікарнею, що ми можемо забрати жінку і доглядати за нею, у нас в Сумах не було, – пояснив він. – Так, на Баранівці живуть люди, які потребують допомоги, але вони ходячі. Волонтери виконують те, що в їх силах. Був дзвінок через одного, можна сказати, посередника, але ніхто не уточнив, в якому стані ця жінка. І нам її привезли. За нею потрібен догляд, харчування, лікування, памперси в кінці кінців. Хворий потрібно робити перев’язки – викликали швидку. Кажуть, що цим повинен займатися сімейний лікар, а у Наталі немає ні паспорта, ні декларації на обслуговування. Відвезли її в Центр реінтеграції бездомних – там прийняти відмовилися. У підсумку ми відправили Наталю в Кролевець – у них побільше досвід, кращі умови для цілодобового догляду. Куди подітися таким людям? Насправді це величезна біда! Потрібно шукати альтернативу або розширювати можливості Центру реінтеграції – ми готові співпрацювати з владою, підготувати спільний проект, програму, щоб змінити ситуацію. Не може людина чекати, поки вирішаться всі бюрократичні моменти. Повинно бути місце, де можуть відразу прийняти бездомних, немічних, які втратили віру в життя і які опинилися на її узбіччі ».
P.S. У понеділок, 22 червня, як повідомив Артем Товмасян, йому подзвонили з департаменту соцзахисту з приводу контактів в Кролевці. Сподіваємося, що крига скресла …