До журналістів звернулися дві жінки – одна ставна, впевнена в собі, друга – маленька, худенька і мовчазна. Звернулися вони до нас з незвичайним проханням – допомогти повернути документи – паспорт, код і банківські картки. І розповіли свою непросту історію …
Близько чотирьох років тому Юлія Петрівна познайомилася з Євдокією Іванівною. Обидві жінки немолоді, Євдокія до того ж має легку розумову відсталість, жила в селі самотньо, і життя її веселою не назвеш … Будинок в с.Козельное розвалюється, ремонтувати його нікому, та й нема за що …
Жінки подружилися. Юлія Петрівна пошкодувала Дусю і забрала її до себе в Краснопілля. Три місяці вони прожили разом, виявилося, що у Євдокії немає ніяких документів, куди подівся паспорт, довідка про ідентифікаційний код, вона не пам’ятала. Юлія Петрівна допомогла відновити документи, оформити пенсію, банківську карту, на яку її виплачували. І ось коли все це було зроблено, у Євдокії раптом з’явилися друзі. Вони почали вмовляти жити з ними, мовляв, все буде добре, будеш у нас жити-поживати і добра наживати. Умовили. Юлія Петрівна, передчуваючи недобре, взяла довідку в «ПриватБанку», де Євдокія отримувала пенсію, що боргових зобов’язань у неї немає. І подруга переїхала до друзів.
Минуло кілька місяців. «Друзі» свою подругу передавали один одному як перехідний прапор, і кожен в банку брав від її імені кредит. Суми невеликі – тисяча, півтори, – але погашати їх ніхто не збирався. А потім Дуся потрапила в реанімацію – переплутала пляшку з отрутою з пляшкою з лимонадом і вхопила. Добре, що лікарі встигли вчасно, Дусю відкачали. Після цього «друзі» перелякалися, з лікарні Дусю забрали, але не до себе додому, а відвезли на автостанцію і кинули. Хтось Дусю дізнався, згадав, що вона жила в Краснопілля, – ось і посадив її в автобус, який як раз туди їхав. У ньому, на щастя, була Юлія Петрівна. Так Дуся знову повернулася до неї.
Жити з цією жінкою було непросто – і характер, і слабоумство наклали свій відбиток. Але Юлія терпіла, пам’ятаючи вислів Екзюпері «ми у відповіді за тих, кого приручили», і намагалася спокійно ставитися до витівок своєї підопічної. А тут – новий сюрприз. З’ясувалося, що пенсії у Дусі фактично немає, так як потрібно виплачувати кредит. Щоб сума не збільшувалася і відсотки не накопичувалися, вирішили пенсію повністю віддавати на погашення кредиту. Минуло кілька місяців, більшу частину заплатили, залишалося віддати близько чотирьох тисяч. Життя потроху налагоджувалося.
Якось Юлія Петрівна разом з Євдокією поїхали збирати шипшину в село. Цей населений пункт прикордонний, так що при собі потрібно мати документи, що засвідчують особу. Паспорт у Юлії Петрівни був, а чи є він у подруги, забула перевірити. Виявилося, немає. Що робити? Повертатися назад, не зібравши шипшина, не хотілося. Юлія Петрівна пригадала, що в цьому селі у неї живе знайома Ірина (ім’я змінене). Ось вона і попросила, щоб Дуся день-два побула у неї, а Юлія з’їздить в Краснопілля, візьме документи Дусі і забере підопічну додому.
Ірина жила одна, мала велике господарство (дві корови, теля), так що допомога Дусі зайвою не була. А ввечері Ірина зателефонувала Юлії і повідомила, що Дусі у неї дуже сподобалося і вона не хоче повертатися.
– Я була не проти, – розповідає Юлія Петрівна, – але чесно Ірину попередила, що Дуся розумово відстала, що на ній висить кредит і його потрібно буде погашати. Правда, незабаром Євдокія повинна отримати гроші за свій земельний пай (це близько трьох тисяч) і пенсію, так що цих грошей має вистачити, щоб закрити борг.
Так Дуся знову змінила місце проживання. Я, навчена гірким досвідом, документи – паспорт, ідентифікаційний код і банківську картку Євдокії – віддавала подрузі в присутності свідків, в сельхозконторе, і взяла про це розписку. Дуся залишилася жити у Ірини, і два роки я про неї нічого не чула.
А тут до мене приїжджає дочка подруги і розповідає, що її мама дуже сильно ображає Дусю, б’є її, тримає впроголодь і змушує багато працювати.
Я поїхала дізнатися, як йдуть справи, але Ірина мене на поріг не пустила. Кажу їй: «Покажи Дусю!» – «Вона спить, – відповіла подруга, – і взагалі це не твоя справа». Довелося піти, але занепокоєння за Дусю з’явилося.
І ось в серпні мені подзвонила сусідка і розповідає, що Дуся моя в психлікарні. Виявляється, вона втекла, як-то дісталася до автостанції с. Олексіївка. Але Ірина про це дізналася, приїхала на машині і початку Дусю заштовхувати в авто. Тут на станцію під’їхав автобус з Біловод, люди побачили все це неподобство – літню жінку, яка люто чинить опір і кричить: «Я нікуди не поїду», і другу, яка запихає її в машину. Хтось викликав поліцію. Приїхав наряд, поліцейські, бачачи неадекватний стан жертви насильства, викликали швидку, яка і доставила Дусю в обласний психоневрологічний диспансер.
Коли я її побачила, у мене серце кров’ю облилося – була повна квітуча жінка, а стала худюща старенька, ніби з концтабору вийшла. Санітарки мені розповідали, що коли її привезли – Дуся страшна була
, бомжі краще виглядають – тремтить вся, одягнена в ганчір’я, брудна. Санітарочки і медсестри її вимили, постригли, одяг дали. Пролежала в лікарні до 10 серпня, а потім я Дусю забрала до себе.
Як вона розповідає, важко їй довелося, її били, постійно тримали під замком, ні з ким не дозволяли говорити. Два роки тому Дуся спробувала втекти, дісталася до сусіднього села, але там Ірина її зловила і повернула в домашній пекло.
Тепер Дуся знову живе у мене, але проблема в тому, що паспорт, банківська картка залишилися у Ірини – і віддавати їх вона не хоче. А недавно дзвонить мені і вимагає, щоб я разом з нею пішла в суд, так як «ПриватБанк» подав позов на Дусю за невиплату кредиту, Ірина його так і не погашала, хоча отримувала ДУСин пенсію і на картку перевели близько 10 тисяч за земельні паї Євдокії. Що далі робити, не уявляю.
Так як на «Приваті» висить кредит, Ірина переоформила виплату пенсії на картку «Ощадбанку». Ми її заблокували, щоб вона не могла отримувати пенсію Дусі, але ж і Дуся її отримати не може – для оформлення нової картки потрібен код і паспорт, а Ірина їх не віддає, кричить: «Мені Дуся повинна, я за неї кредит платити не буду , там більше 20 тисяч набігло! » Як нам хоча б паспорт повернути?
Кореспондент зв’язався з бюро правової допомоги, де роз’яснили, що потрібно робити і куди звертатися. У підсумку Юлія Петрівна разом з Євдокією поїхали в Сумській райвідділ поліції, де написала заяву з вимогою повернути паспорт, довідку про ідентифікаційний код і банківські картки. Розповіли слідчому і про умови, в яких Дуся жила. Матеріали передали для розгляду дільничного. З ним поспілкувався наш кореспондент. На жаль, так як дільничний один на кілька сіл, роботи йому вистачає. До кожного села добиратися доводиться на перекладних, а палива немає. Матеріалів багато, так що розбирається він з ними в порядку черги. Але через три-чотири дні обіцяв поїхати в село і розібратися в ситуації.
Сподіваємося, що так і буде – і правоохоронці не тільки допоможуть повернути паспорт, але і з’ясують, чи дійсно Євдокію насильно утримували в будинку, змушували працювати і відбирали пенсію і пайові гроші. І якщо цей так, то цим займуться всерйоз, адже кримінальне покарання за подібні дії ніхто не відміняв. Якщо над Євдокією дійсно жорстоко знущалися і тримали впроголодь, то невже в селі про це ніхто не знав? Чому не повідомили про це поліцію? Невже всім було просто наплювати? Що буде з кредитним боргом? Адже в будь-якому випадку з ним доведеться розбиратися в суді, тим більше що цей процес уже запущений банком…