17 вересня відбувся традиційний 12-й автомобільний пробіг за участю тих, чиїми зусиллями створено меморіальний комплекс загиблим солдатам на трасі Глухів – Суми біля села Семенівка, приблизно в 15 км від міста, а також по місцях бойової слави. У народі це місце називається «Гармати», адже на ньому встановлений даний вид бойової техніки, пише hlukhiv.info.
Зазвичай захід – масове, людина на 200, включає в себе солідну колону автомобілів, що складається з представників Глухівської РДА, ветеранських організацій, місцевих активістів і школярів Глухова та прилеглих сіл. Так званий відкритий урок історії на тих місцях, де відбувалися безпосередньо події тих військових років і де в страшному кровопролитному чотириденної бою загинули тисячі юних хлопчаків – солдат.
Нинішньої осені карантин вніс свої корективи в проведення такого важливого заходу, тому обмежилися лише 16-ма особами, серед яких – представники районної влади, керівники патріотичних і ветеранських організацій, вчені лубінстітута, активісти. І, звичайно ж, при дотриманні всіх встановлених санітарних норм і правил. Одним словом, ті, хто майже 20 років тому не відмахнувся від ініціативи педагога, вчителя Черневський школи, письменника і активіста Олексія Щербаня, який очолював групу «Моноліт», а всіляко підтримали його ідею і втілили в життя мрію – увічнити в пам’яті нащадків місце, де героїчно загинули солдати.
Ініціатива Олексія Івановича, докопатися до історичних даних, які ніде не фігурують і вказані лише побіжно і то не скрізь, здалася дивною, тому що мова йде про маловідомий бою, який тривав всього лише чотири доби, з 21 по 24 вересня. Але, завдяки копіткій, добровільної, чисто на громадських засадах, дослідницькій роботі А. Щербаня і його помічників, піднятих по всьому світу очевидців і свідків, про ці страшні чотирьох добі було прокладено стільки інформації, що вистачило не тільки на відкриття меморіалу, а й на цілу книгу. «Чернівській бой: погляд у героїчне минуле» Олексій написав на основі реальних подій, що сталися восени 1941 року на території сіл Глухівщини, і випустив у вересні 2009 – го. І не дивно, що меморіал став не тільки місцевою визначною пам’яткою, а й загальної: у нього часто зупиняються проїжджаючі мимо машини, народ цікавиться, хто тут увічнений.
Що стосується безпосередньо заходу, який пройшов у четвер 17 числа, то присутні насамперед поклали квіти до підніжжя пам’ятника, а потім поділилися спогадами далеких воєнних подій, а також – моментами створення меморіалу, які викреслити з пам’яті неможливо.
Так, екс – глава Глухівського райради Микола Васько розповів, що 79 років тому солдати, серед яких чимало людей всього лише по 18 років, виявилися тут для того, щоб закрити собою дірку на поле битви. Їх просто пустили сюди як гарматне м’ясо – з голими руками на амбразуру німецьких танків. Історія про цей моторошний факт замовчує, однак архівні дані г. Подольск, що під Москвою, це підтверджують. І значиться цифра, що 14,5 наших військовополонених загинуло в концтаборах, і ще 800 солдатів з вказаною дивізії – полягло в ЧЕРНЕВСЬКЕ бою. В цілому ж, бій був програний лише тому, що дивізія розташувалася досить широко – від с. В’язенка Путивльського району до с. Береза Глухівського. Саме тоді вперше застосували так звані загороджувальні загони, і під цю каральну функцію потрапили солдатики дивізії.
Директор ТСОУ «ДОСААФ» Олексій Горбачов, який займається військово – патріотичним вихованням молоді ось уже 17 років, зазначив, що акція пам’яті героїв була, є і буде, і цю традицію НЕ викреслити ніколи. А Олексій Щербань поділився спогадами, як збирали 3000 підписів від глухівчан і жителів довколишніх сіл для відкриття меморіалу, як вибирали місце для нього, і з подачі тодішнього голови РДА Миколи Ільченка встановили саме тут, над дорогою. Скільки зусиль доклала заступник голови Тетяна Савенко …
А потім як везли бойову техніку і гармати на громадському транспорті з Шепетівки Хмельницької області, як гналася за ними поліція, як з’ясовували, звідки такий дивний вантаж … За словами Олексія Івановича, досить показовим є той факт, що за 13 років існування комплексу ніхто гармат так і не скрутив стовбури! Напевно, завдяки жвавій трасі. Хоча, танк, який коштує близько Путивля, намагалися вкрасти під покровом ночі. +
Після виступів учасники акції вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та пом’янули «фронтовими» 50-ма грамами. А потім колона рушила далі, до лісу, по місцях бойової слави. Учасникам автопробігу було ще багато про що згадати і розповісти один одному …
